28.04.2020
Аудіокнига
https://knigavuhe.org/book/alkhimik/
книга
https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=8013
16.04.2020
Пауло Коельо "Алхімік"
відомості про письменника
біографія https://www.vokrug.tv/person/show/paulo_coelho/
https://24tv.ua/paulo_koelyo__alhimik_slova_ta_odnin_z_naypopulyarnishih_pismennikiv_suchasnosti_n46941
01.04.2020
Шарль Бодлер (1821–1867). «Квіти зла» («Альбатрос»,«Відповідності», «Вечорова гармонія»).
Вірш «Альбатрос»
У вірші «Альбатрос» порушується важлива проблема – місце поета та його призначення в суспільстві. Твір побудований у романтичні манері. Тут є представлення двох світів: світу волі, високих ідеалів, мистецтва – і світу земного, духовно ницого, морально недосконалого. Протиставлення зумовлює контрастність образів – альбатрос і юрба, які набувають значення символів. Згідно з традиціями романтичної естетики альбатрос зображується як прекрасний, величний птах. Він ширяє у високому просторі неба, вільний і недосяжний для земних істот.
Небо – символ творчої волі митця, а політ альбатроса уособлює нестримний порив його уяви і фантазії. Птах у небі (тобто у світі своїх образів, фантазії, вільних пошуків) втілює безмежну владу митця у створюваному ним світі. Невипадково альбатрос називається «владикою», «королем блакиті», «володарем гроз та грому», «крилатим велетнем». Бодлер стверджує високе призначення мистецтва – служити небесним (тобто божественним) ідеалам, нести дух волі, світло краси. Слова «висота» і «блакить» символізують у вірші піднесені прагнення поета.
Водночас у вірші розкривається тема трагедії митця у духовно ницому суспільстві. З прекрасного птаха, який ще недавно літав у високому небі, а раптом опинився на палубі корабля, незграбний і безпомічний, глузують матроси. Вони перекривляють його, знущаються з нього. А він, утративши колишню силу, не в змозі протистояти безжальній юрбі. Ця яскрава алегорія викликає в читача почуття: ненависть до жорстокості й бездуховності, любов до прекрасного й високого.
Композиція вірша побудована на опозиціях, що дозволяють поетові показати несумісність різних начал: земне і небесне; широкий, безмежний простір неба і замкнений простір корабля (своєрідна тюрма); альбатрос і гурт матросів (поет і натовп). Завдяки цьому створюється багатогранна художня картина, сповнена глибоких конфліктів і непримиренних протиріч.
Художній світ поета забарвлений у різні кольори і відтінки – світлі, блакитні і темні, похмурі. «Альбатрос» – яскравий живописний твір. Він нагадує полотно художника з дуже чіткими лініями, композицією образів, перспективою. Тут має значення все – кожен жест, рух, розташування дійових осіб, вирази облич матросів, колір неба над альбатросом. Бодлер змальовує своє поетичне полотно, використовуючи багату палітру тропів (епітети, метафори, порівняння тощо).
Віддаючи данину романтичним традиціям, письменник разом із тим утверджує принципи нового мистецтва – модернізму. Він неодноразово наголошує на могутній владі поезії і поета, бо вони – володарі вищої сфери духу. Образ митця всіляко возвеличується, адже він здатен «літати» на крилах власної фантазії. За символами у Бодлера криється справжня сутність творчої особистості та людства. Характерним для його поетичної манери є непомітний перехід символу в настрій, настрою – в думку, думки – в почуття. Не становить виключення і вірш «Альбатрос».
Оскільки цей твір входить до циклу «Сплін та Ідеал» (другий після «Благословення», – уточ. О.Г.), можна припустити, що в образі гурту моряків втілено той «Сплін», який охопив сучасне Бодлерові людство, – байдужість до краси, жорстокість, духовну обмеженість. Поет оспівує мистецтво і високі ідеали, що воно утверджує, прекрасне, якому воно служить. Хоча доля альбатроса у вірші лишається невідомою (найвірогідніше – трагічною), автор уславлює силу поета, оскільки навіть смерть не може перервати політ його духу, бо прекрасне – вічне.
В останній строфі твору замість слова «альбатрос» з’являється слово «поет». І в цьому виявляється авторський задум: замінивши природу (птаха) людиною, більше того – митцем, він явно віддає перевагу останньому. Альбатрос, вільне створіння природи, може раптово загинути. Але митець, хоча й «не має змоги йти» на падолі земному, перевершує природу, бо завжди лишається вільним у світі своєї уяви. Така ідея звучить у заключній строфі вірша.
| Традиції | Новаторство |
| У дусі романтичних традицій: – романтичне «двосвіття», протиставлення світу духовного і світу матеріального; – принцип контрасту у зображенні стосунків поета і натовпу; – художній паралелізм (образ птаха – уособлення образу поета); – тема трагізму долі митця у бездуховному суспільстві; – замкненість бездуховного матеріального світу; – безмежність, відкритість світу ідей, мистецтва; – непримиримий конфлікт поета з дійсністю – суто романтичний («байронічний») конфлікт. | Модерністські новації: – створення художніх світів за допомогою кольорів і відтінків; – живописна картинність зображення; – чітке визначення місця образів у хронотопі тексту (альбатрос – у царині неба, матроси – хистка палуба корабля); – утвердження місії поета як володаря вищої сфери духу (на початку XX ст. поети-модерністи були проголошені «володарями душ та дум» сучасників); – символізація тексту; – перехід символу в настрій, настрою – в думку, думки – в почуття; – утвердження ідеї невмирущості мистецтва і в ньому митця; елітарність, обраність митця; – суб’єктивне бачення і зображення проблеми «поет і натовп»; – ізольованість творчої особистості в реальному світі, її самотність. |
18/03/2020 Поль Верлен - "король" символізму
